Рассмотрена роль микоплазменной инфекции в развитии акушерско-гинекологической патологии. Представлены новые данные о механизмах персистенции микоплазменной инфекции, диагностике и лечении. Сделан вывод, что микоплазмы, скорее всего, комменсалы, чем патогены. Поскольку микоплазмы в клиническом материале чаще всего присутствуют как представители нормальной микрофлоры, критерием назначения этиотропной терапии являются клиническая картина и количественные показатели.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.016-2 + Р696.016-2

Рубрики:

Інфекційні хвороби жіночих статевих органів

Інфекційні урологічні захворювання

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто роль поліморфізму гена 5,10-метилентетрагідрофолатредуктази в генезі невиношування вагітності. Доведено доцільність тестування на поліморфізм генів фолатного обміну жінок із невиношуванням вагітності та у разі позитивного результату тесту - контроль рівня гомоцистеїну в крові. Обговорено можливості оптимізації преконцепційної підготовки для запобігання репродуктивним втратам та акушерським ускладненням.

Продемонстровано результати клініко-генетичної характеристики жінок з невиношуванням вагітності та різним числом мимовільних викиднів. Наведено дані щодо структури генетично детермінованої тромбофілії в поєднанні з антифосфоліпідним синдромом. Визначено ризик подальших репродуктивних втрат у жінок з поліморфізмом генів MTHFR C677T, FV (Leiden) G1691A, FII G20210A і PAI-1 675 5G/4G і антифосфоліпідним синдромом.

Вирішено завдання прогнозування репродуктивних втрат у разі невиношування вагітності на тлі тромбофілії шляхом оцінювання генетичних і гемостазіологічних предикторів для обгрунтування проведення преконцепційної підготовки до наступної вагітності. Визначено структуру та частоту тромбофілій у генезі невиношування вагітності. Проведено аналіз розподілу різних видів спадкових дефектів гемостазу у разі невиношування вагітності на тлі тромбофілії. Вивчення ролі генетично детермінованих тромбофілій надало можливість припустити етіопатогенетичний механізм спонтанного аборту за невиношування вагітності на тлі тромбофілії. Доведено, що наявність спадкових тромбофілій може викликати різні анамнестичні та клініко-лабораторні зміни, що може бути прогностичними чинниками під час обгрунтування доцільності їх обстеження. Обгрунтовано доцільність проведення молекулярно-генетичного тестування вивчених поліморфізмів у жінок, які мали клініко-анамнестичні предиктори як з одним спонтанним абортом у терміні до 22 тижнів, так і зі звичним викиднем у рамках преконцепційної підготовки до наступної вагітності для можливості упередження розвитку тромбофілічного стану до моменту формування фетоплацентарного комплексу.

Наведено оцінку й аналіз найбільш вагомих медичних і соціальних чинників ризику виникнення віддалених післяопераційних урогенітальних розладів у жінок репродуктивного віку після радикального хірургічного лікування з приводу міоми матки (ММ). Радикальні операції з приводу ММ зумовлюють зростання частки урогенітальних розладів, клінічні прояви яких справляють свій негативний вплив на фізичну, психоемоційну форму та соціальну значущість жінки у суспільстві. Проведено обстеження 80 жінок віком від 40 до 50 років. В основну групу ввійшли 40 пацієнток, яким виконано вагінальну гістеректомію, до групи порівняння - 40 пацієнток із гістеректомією, проведеною абдомінальним доступом. Надано дані з оцінювання стану тазового дна та урогенітальної дисфункції з використанням стандартизованої системи POP-Q, як на етапі передопераційного спостереження, так і протягом 3-х і 5-ти років після оперативного втручання. Проводили опитування, заповнення щоденників болю, сечовипускання, фізикальний огляд і бімануальне дослідження, визначення рН піхвового вмісту, кольпоскопію, оцінювали індекс стану піхви, стан мікробіоти слизових оболонок, комплексне уродинамічне обстеження, цистометрію, ультразвукове дослідження органів малого таза та визначення структури яєчників. Виділено найбільш вагомі чинники ризику, які б надали можливість формувати групи пацієнток, що вимагають індивідуалізованих підходів у виборі оперативних технік і реабілітаційної програми. До них віднесено: дані акушерсько-гінекологічного анамнезу (народження великих плодів, проведення епізіотомій, пологовий травматизм, високий паритет пологів); оперативні втручання на яєчниках, застосування агоністів гонадотропін-рилізинг-гормонів; хронічні захворювання дихальної системи та травного тракту, що супроводжуються підвищенням внутрішньочеревного тиску; наявність стигм недиференційованої дисплазії сполучної тканини; клінічні прояви неспроможності тазового дна та функціональних порушень сфінктерного апарату сечівника. Під час вибору методу та доступу у випадку оперативного лікування з приводу ММ доцільно враховувати наявність пролапсу тазових органів і початкових дизуричних проявів у жінки, функціональний стан сфінктерного апарату та гіпермобільність сечівника, акушерсько-гінекологічну патологію та попередні оперативні втручання на органах малого таза, вік і конституцію хворої, її поінформованість про можливі ускладнення, досвід хірурга та його вибір хірургічних технік.

Гістеректомія, проведена у репродуктивному віці (РВ), без сумніву, зумовлює зниження показників якості життя та може спричинити розвиток дисбалансу гормонального гомеостазу, психоемоційних, вегетоневротичних симптомів, ініціюючи або посилюючи сексуальну та урогенітальну дисфункцію (УГДФ), порушуючи психосоціальну адаптацію у всіх сферах життєдіяльності жінки. Цей аспект часто залишається поза увагою хірургів під час оцінювання ефективності лікування, хоча суттєво впливає на відновлення після оперативного втручання. Наведено дані про експериментальне психологічне дослідження, оцінювання вираженості УГДФ із використанням стандартизованої системи POP-Q, характеристику параметрів якості життя (ЯЖ) як на етапі передопераційного спостереження, так і протягом 1, 3 і 5 років після оперативного втручання у 80 жінок РВ із міомою матки (ММ), яким виконано вагінальну гістеректомію. До групи порівняння ввійшли 60 пацієнток із гістеректомією, проведеною абдомінальним доступом. За результатами дослідження, у жінок РВ після радикальних операцій із приводу ММ визначено, що провідними порушеннями параметрів ЯЖ після гістеректомії є загальносоматичні симптоми, психоемоційні розлади, генітоуринарні та сексуальні порушення. Радикальні операції з приводу ММ зумовлюють зростання частки урогенітальних розладів, серед яких найбільш вагомими є нетримання сечі та пролапс, клінічні прояви яких справляють свій негативний вплив у тому числі та на психосоціальну сферу, знижуючи при цьому ЯЖ. На сьогодні не існує єдиної думки щодо ступеня впливу радикальних оперативних втручань з приводу ММ на багатогранність порушень метаболічного та гормонального гомеостазу, формування психовегетативного симптомокомплексу і, як наслідок, - на параметри ЯЖ. Це зумовлює необхідність розроблення валідизованої методики оцінювання ЯЖ як компонента оптимізації реабілітаційної програми з персоніфікованим урахуванням основних чинників коморбідності статусу під час планування оперативного лікування.

На сьогодні все частіше з'являються повідомлення про збільшення частки хворих на міому матки (до 45 %), в яких гістеректомія (ГЕ) залишається єдиним радикальним методом оздоровлення. За останні десятиліття погляди на дану операцію суттєво змінилися. ГЕ та її вплив на соматичний та психологічний статус, зміни психогенного характеру та вегето-невротичні прояви, пов'язані з післяопераційною гострою циркуляторною ішемією яєчникової тканини, стали предметом наукового обміну багатьох дискусійних панелей. У роботі наведено дані експериментального психологічного дослідження, оцінювання вираженості урогенітальної дисфункції з використанням стандартизованої системи POP-Q, характеристика параметрів якості життя, показників вуглеводного й ліпідного обміну як на етапі передопераційного спостереження, так і протягом 12 міс, 3 і 5 років після оперативного втручання у 80 жінок репродуктивного віку з міомою матки, яким виконано вагінальну ГЕ. У групу порівняння увійшли 60 пацієнток після ГЕ, проведеної абдомінальним доступом. У результаті проведених досліджень з використанням експериментально-психологічних методик відзначено домінування астенічних, тривожних та депресивних розладів. Найбільш частими симптомами були зниження працездатності, настрою, емоційна лабільність, диссомнія, зниження пам'яті і концентрації уваги. Дослідження параметрів якості життя надало змогу відзначити найбільш низькі показники у старшій віковій категорії основної групи, найнижчі рівні параметрів зафіксовано щодо "фізичного" та "сексуального здоров'я", найменше страждала сфера міжособистісних взаємовідносин. Після ГЕ зареєстровано збільшення показника індексу маси тіла, систолічного та діастолічного артеріального тиску, збільшення рівня проінсуліну та індексу HOMA, а також холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності й індексу атерогенності.